Етапи які пройшла у своєму розвитку Давньоруська держава

Київська Русь, пройшовши у своєму розвитку кілька етапів, залишила помітний слід у світовій історії, зробила свій внесок у державотворчу традицію народів Східної Європи. Змістом першого етапу (перша половина IX - кінець X ст.) було утворення і становлення Давньоруської держави, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.На другому етапі (кінець X - середина XI ст.) відбувається піднесення Київської Русі, завершується формування її території, проводяться важливі державні реформи, в основу державотворчої діяльності закладається руський кодекс правових норм, активізуються міжнародні контакти. Суть третього етапу (кінець XI - середина XIII ст.) полягала у втраті єдності, посиленні центробіжних тенденцій у Давньоруській державі, що знайшли свій вияв у політичній роздрібненості.
Головними ознаками державності у середньовічному суспільстві були:
- влада, відчужена від народу;
- розміщення населення не за племінним, а за територіальним принципом;
- збір данини для утримання апарату влади, успадкування влади князем. Варто підкреслити, що на процес зародження становлення та розвитку
цих державоутворюючих елементів надзвичайно активно впливає (то сприяючи, то протидіючи) цілий ряд соціально-економічних, політичних, культурних та ін. факторів та тенденцій. Саме тому утворення держави не може бути одномоментним актом. Воно є тривалим процесом, який складається з певних Фаз і стадій. Історію Київської Русі можна поділити на три етапи:
І етап - виникнення і становлення (перша пол. IX - кінець X ст). Цей етап пов'язаний з правлінням останніх представників династії давньоруських князів Діра (ймовірно ЗО - 50-х рр. IX ст.) та Аскольда (загинув бл. 882 р.), і початком князювання у Києві династії Рюриковичів - Олега (882 - 912 рр.), Ігоря (912 - 945 рр.), Святослава (969 - 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 - 969 рр.).
Основні тенденції та суспільні процеси:
1. Перша спроба хрещення Русі. У VIIІ-ХІ ст. на історичній сцені з'являється новий осередок східнослов'янської державності - Руська земля. Масштабність воєнних акцій та амплітуда його зовнішньополітичної активності вражаючі - від участі в 852-853 рр. у відбитті арабського наступу в Закавказзі до численних знаменитих походів на Візантію. Під час одного з вдалих походів у 860 р. за князювання Аскольда. РУСЬ прийняла хрещення на державному рівні. Однак на цей час ще не визріли умови для активного масового поширення християнства. В результаті опір новій релігії не тільки низів, а й верхів став однією з причин усунення від влади Аскольда та його загибелі.
2. Об'єднання Новгородського і Київського князівств. Утворення Київської Русі. Вбивство Аскольда і захоплення Олегом влади у
882 р. мало надзвичайно важливі наслідки: з одного боку, фактичне об'єднання Північної та Південної РУСІ стало основою виникнення загальноруської держави, з іншого, - державний переворот, що стався, став початком антихристиянської, язическої реакції.
3. Активне розширення державних кордонів та централізація держави. В рамках процесу державної консолідації в цей період можна чітко виділити два аспекти:
- завоювання та поширення впливу Русі на нові території; -жорстока боротьба проти автономістських настроїв підкорених народів.
Політиці централізації сприяв ряд державних реформ. Княгиня
Ольга впорядкувала збирання данини, розділивши князівства між
своїми синами. Святослав поклав початок адміністративній
реформі, в результаті якої Русь опинилась у володінні однієї
князівської династії.
4. Формування системи васально-ієрархічних відносин. В цей період водночас з невпинно зростаючою владою князя поступово зростає і роль верхівки княжої дружини, яка, виділяючись у панівний прошарок, фактично склала основу своєрідного адміністративного апарату, що збирав данину і займався судочинством на місцях. З'являються нові форми феодальної експлуатації - поряд з продуктовою даниною дедалі більшого поширення набувають відробітки та грошова рента. Утворюються різні групи феодальне залежних селян: смерди, закупи, рядовичі. холопи, челядь.
5. Протистояння з Візантією. Кожен з руських князів цього періоду вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію (Аскольд - 860, 863, 866, 874; Олег - 907, 911; Ігор - 941, 944; Святослав - 969-971 рр.). Навіть княгиня Ольга побувала у Константинополі у 955 р. Основні причини посилення Візантійського вектора у зовнішній політиці Русі:
- по-перше, Візантія була одним із основних торгових центрів, де збувалась зібрана з підкорених Києву землях данина, тому майже кожен похід мав на меті досягнення вихідних торгових угод з Константинополем;
- по-друге, Візантія манила до себе як багата імперія, центр релігійного та культурного життя;
- по-третє, у боротьбі з сильнішим супротивником йшло власне самоутвердження слов'янської державності на міжнародній арені.
6. Наростання печенізької небезпеки. Намагаючись сприяти об'єднанню східнослов'янських земель, Святослав у 965 і 968 рр. здійснив два переможних походи проти Хозарського каганату, який здавна перекривав русичам торговельні шляхи та претендував на землі в'ятичів і сіверян.
Однак ослаблення Хозарського каганату мало і негативні наслідки воно відкрило шлях на Русь кочовим народам, зокрема печенігам.
II етап - розквіт і піднесення (кінець X - середина XI ст.)
Він припадає на час князювання Володимира (978-1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.).
Основні тенденції та суспільні процеси:
1. Завершення процесу формування території Київської Русі.
2. Невдала спроба реформування язичництва, прийняття у 988 р. християнства.
3. Поступове формування руського кодексу правових норм:"Закон земляний" (Володимир); "Руська правда" (Ярослав Мудрий).
4. Проведення реформ, спрямований на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова та ін.).
5. Активізація міжнародних контактів, характерною рисою яких стало домінування дипломатії над зброєю, свідченням чого є численні шлюби членів сім'ї Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу.
6. Піднесення розвитку культури.
III етап - політичні роздрібненість (кінець XI - сер. XIII ст) Основні тенденції та суспільні процеси:
1. Зародження індивідуальної земельної власності (князівське землеволодіння датується кінцем XI ст., боярське - поч. XII ст.).
2. Посилення чвар та міжусобиць. Після смерті Ярослава Мудрого протистояння та суперечки між претендентами на київський стіл набувають загрозливого характеру. Спробою покласти край ворожнечі, згуртувати сили для відсічі кочовим ордам став
Любецький з'їзд князів (1097 р.). На певний час його рішення зупинили процес міжусобної боротьби. Проте у другій половині XII ст. знову спалахують численні міжусобні війни. Яскравим свідченням прогресуючого ослаблення та нестабільності Київської Русі є те, що з 1146 р. по 1176р. на престолі великого князя змінилось 28 князів.
3. Спроба відновлення державної єдності. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). Вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого "Уставу" - своєрідного доповнення до "Руської Правди"), подолання сепаратиських тенденцій, об'єднання 75% території Русі тимчасово стабілізували внутрішнє становище Давньоруської держави і повернули її в ряди наймогутніших держав Європи. Після смерті В.Мономаха його синові Мстиславу (1125-1132 рр.) лише на короткий час вдається підтримати єдність руських земель.
4. Прогресуюче наростання зовнішньої загрози. Спочатку вона виявлялася в посиленні натиску половецьких ханів у другій половині XI ст. що врешті-решт призвело до катастрофи-встановлення монголо-татарського іга.

Похожие статьи:                                        Перейти в раздел истории Украины

Передумови виникнення Київської Русі
Давньоруська київська держава, основні етапи розвитку
Норманська теорія
Концепції щодо походження та часу виникнення українського народу