Формування партійно-політичних систем розпочалося наприкінці XIX ст. і було пов’язане зі створенням політичних товариств (“Народна Рада” у Східній Галичині, “Братство тарасівців” у Наддніпрянщині). Українські політичні товариства, об’єднання, групи самостійницького, соціал- демократичного та ліберального спрямувань у Наддніпрянщині стали історичними та ідейними попередниками майбутніх національних політичних партій і організацій. Їх виникнення було обумовлено також значним ідеологічним та організаційним впливом російських партійно-політичних структур. Взаємодія українських та російських угрупувань ліворадикального та ліберального напрямів на початку XXст. стало важливою ознакою національно-політчиного руху у Наддніпрянщині. Натомість у Східній Галичині відбувся процес протистояння українських та польських політичних партій. Однією із спільних закономірностей партійно-політичних систем у австрійській та російські Україні було й те, що утворення нових національних партій значною мірою викликало еволюційними процесами у середині партійних структур. Ґенеза українських партій з програмних, ідеологічних та організаційно-політичних питань прискорювала процес творення майбутніх партійних угрупувань. Вона також визначала структурні зміни у партійно-політичних системах, їх динамізм. Еволюційні процеси у середовищі українських партій були обумовлені розколами, амбітністю і нетолерантністю їх лідерів. Досить часто внутрішні суперечки всередині партійних угрупувань мали дріб’язковий, несуттєвий характер і відволікали здорові політичні сили від вирішення нагальних практичних завдань. Характерною особливістю партійно-політичних систем Східної Галичини і Наддніпрянщини була досить напружена атмосфера теоретичних дискусій, ідеологічної та організаційно-політичної боротьби як у середовищі національних партій, так і між собою. Поряд з цим в українських політичних таборах пробивали собі дорогу консолідаційні тенденції, які знаходили своє втілення у проведенні тактики сильних дій, політичних компромісів. Більшу прихильність до цієї тактики, глибоке розуміння її значення в політичних процесах виявили українські партії Східної Галичини. До загальних закономірностей партійних систем Східної Галичини та Наддніпрянщини слід віднести і той фактор, що першими в цих регіонах виникали партії ліворадикальної орієнтації. Саме вони стали своєрідною основою для наступних партійних структур. У під російській Україні – це Революційна українська партія (РУП), а у під австрійській – Русько- українська радикальна партія (РУРП). Ці перші українські політичні партії стали родоначальницями кількох інших партій, а їх члени – засновниками майбутніх партійних утворень. Основна ідейно-політична проблема, над вирішеннями якої працювали практично всі українські партії, полягала у першочерговості розв’язання соціального і національного питань. На жаль, практично всі українські партії та організації не знайшли оптимального балансу між важливими аспектами національно-політичного руху. Нерідко вони ігнорували взаємозв’язок між розв’язанням соціально-економічних і політичних проблем. Ставлення до національного питання значною мірою визначало вектор практичної політики українських політичних угрупувань. Українські партії Східної Галичини висунули більш радикальні вимоги у сфері національного питання у порівнянні з наддніпрянськими партіями. Якщо українські партії Наддніпрянщини здебільшого не виходили за межі вимог автономії у складі багатонаціонального державного утворення, то провідні національні партії Східної Галичини у результаті внесення коректив у програмні положення перейшли на спільну платформу політичної самостійності України. Це відкривало шлях до міжпартійного порозуміння та формування широкої політичної коаліції у краї. Політичного порозуміння між українськими партіями Наддніпрянщини не було досягнуто через значну відмінність їх програмних засад. Це політичне порозуміння було відсутнє і на загальноукраїнському рівні, що пояснювалося різними умовами наддніпрянських і наддністрянських угрупувань. Ця обставина стала серйозною перешкодою для координації громадсько-політичних акцій і заходів у межах загальноукраїнського політичного простору. Об’єднувало партійні утворення обох регіонів України ставлення до парламентаризму. Вони розглядали його в Україні не як самостійне явище державного життя, а як похідне від загально-федеративного (австро-угорського чи російського) парламентаризму. У зв’язку з цим успіхи українських партій у парламентських виборах були незначними і малопомітними. Незважаючи на певний вплив українських партій на суспільно-політичні процеси у австрійській і російській Україні, жодна з українських партій не стала безпосереднім виразником та представником інтересів величезних мас українського трудового населення. На відміну від партійно-політичної системи російської України, в її австрійській частині було представлено структури, які репрезентували національно-консервативний політичний напрям з певним релігійним забарвленням. Це, зокрема, створене в 1896р. політичне товариство “Католицький русько-народний союз”, який на початку XX ст. трансформувався у Християнську суспільну партію під проводом О.Барвінського. Міжреволюційний період (1907-1917рр.) був позначений зміною ідейних програм українських політичних партій і понадпартійних структур, перегрупуванням у політичних таборах, трансформацією політичних систем у Східній Галичині та Наддніпрянщині.
